Травень. Весна. Сонце. Все це щороку… Звичайне явище. Сонце буває яскравішим, хмари бувають синішими, а цвіт на деревах завжди на радість бджолам.

Та не цього року…

Дивлюсь на день, який прагне бути особливим. Він особливий! Неповторний! Єдиний такий!!!

Чую - ні, не вітер! Чую завивання сирени… І все тьмяніє.

Багато років ми садимо рослини, прикрашаємо місця де люди живуть. Нами рухають прості бажання:  посіяти дрібне насіння і дочекатись потужних сходів, проростити паросток і з часом побачити міцне дерево, зробити зелено там, де було сіро, зробити яскраво там, де було понуро. Нам це вдається!. Ми радіємо, коли бачимо, як людям подобається результат нашої роботи: газони, квітники, сквери, парки… Багато наших колег роблять це ж саме і я знаю, як ці люди виглядають, про що вони думають, що вони відчувають, виконуючи свою роботу. Я знаю, як виглядають ті, що творять! Я не уявляю, як виглядають ті, що руйнують!!! Та я й не хочу їх знати і розуміти!!!

Ми знову посіємо, посадимо, відбудуємо, спроектуємо. Рани в душах і на деревах з часом заживуть. В гіллі будуть гніздитись пташки, а в колисках гойдатимуться дітки. Життя продовжується! Бажання працювати зараз більше ніж будь-коли. Я хочу, щоб моя вулиця, місто країна, двір у мого сусіда були ще кращими! Я хочу щоб  Мій Світ був наповнений пахощами від бузку і матіоли, очі жмурились від цвіту калини, а на голову восени падали спілі яблука. Я хочу чути спів пташок і сміх дітлахів, а не те що я чую…

Ми озеленюємо і будемо озеленювати наперекір всьому!

Керівник Ландшафтної Майстерні "Пан Тюльпан"- Мирослава Курцева